Історія України багата на славетні сторінки. Окрім страждань, невдач та поневолень, там є місце і великим перемогам. Цей епізод історії українського народу російські окупанти відчайдушно намагалися стерти, проте правда завжди стає очевидною.

Рік 1618. Річ Посполита веде війну проти Московської держави. Здобувши низку перемог на початковому етапі конфлікту, польсько-литовська армія опинилася у важкому становищі – московитам вдалося зупинити їхній наступ. Тоді польський королевич Владислав звернувся по допомогу до українців – запорозьких козаків. Гетьманом українського козацтва тоді був Петро Конашевич-Сагайдачний.

Оскільки за повідомленнями козацької розвідки більшість московитских військ було націлено на Смоленський напрямок, то Сагайдачний відкинув польський план, який передбачав рух козаків від Смоленська до Вязьми, натомість обравши шлях від Путивля прямо на Москву. Для збереження таємниці гетьман не повідомив польську сторону про свій план. Крім того, була проведена операція з відвернення уваги московських воєвод від південного кордону (у травні 1618 року в районі Калуги діяв 4-тисячний козацький загін).

В середині червня Сагайдачний закінчив збирати 20-тисячне військо і розпочав похід. Протягом декількох тижнів українці захопили Путивль, Рильськ, Курськ, Лівни, Єлець. Під останнім до Сагайдачного приєднався загін, посланий у травні в Калугу. По дорозі він захопив міста Лебедин, Скопин, Ряжськ. Одночасно спроби Владислава (військо якого збільшилося до 25 тис.) захопити Можайськ не дали результатів.

Поповнивши свої сили і визначивши через посланців місце зустрічі українського та польського військ у Тушино, український полководець продовжив похід. Був захоплений Шацьк, однак під Михайловим козаки зазнали першу невдачу. Запорізький авангард в 1 тис. чоловік на чолі з полковником Милостивим мав вночі захопити місто. Однак цей план зірвався, і Сагайдачний був змушений перейти до звичної облоги. Через десять днів Михайлов був захоплений. В районі Серпухова запорожці зустрілися з московським військом Д. Пожарського (шанованим донині росіянами). Однак російські ратники при першій сутичці з козаками розбіглися.

Потім проти запорожців виступив новий воєвода Г. Волконський. Він намагався перешкодити гетьманові переправитися через Оку поблизу Коломни. Однак Сагайдачний швидко оминув місто і перейшов Оку вище, здолавши при цьому московитсько опір.

Відправившись Коширським шляхом, запорожці вже 17 вересня були в Бронниці поблизу Донського монастиря. Росіяни спробували розгромити Сагайдачного, виславши проти нього військо на чолі з Бутурліним. Однак український полководець несподівано атакував московські полки на марші й ущент їх розбив. Після цього Сагайдачний перейшов у Тушино, де 20 вересня з’єднався з Владиславом. Тим часом окремі загони козаків захопили міста Ярославль, Переяславль, Романів, Каширу і Касимов.

Протягом трьох місяців козаки подолали понад 1200 км (поляки в цей час пройшли 250 км, без серйозного опору, і не взяли жодної фортеці). Згідно з дослідженнями Гуржія і Корнієнка, українські полки рухалися з середньою швидкістю 15-20 км на добу, в 6-8 разів швидше, ніж поляки, в 2-3 рази – ніж європейці.

Успixaм кoзaцькoї збрoї (a, особливо, силам Петра Сaгaйдaчнoгo в кампaнiї 1618 року) Рiч Пoспoлитa зoбoв’язaнa Дeулінським пeрeмир’ям 1618-го, згiднo з яким Речі Посполитій вдaлoся пoвeрнути втрaчeнi свoгo чaсу Смoлeнськ, Чeрнiгiв тa Сiвeрщину. За його умовами передбачався обмін військовополоненими, поляки звільнили митрополита Філарета, батька Міхаїла Романова. Тим не менш, Владислав не відмовився від своїх претензій на московський престол, а Сигізмунд III не визнав Міхаіла царем.

Гетьман Сагайдачний був військовим генієм свого часу, і здобував перемоги не лише на морі, але й на суші. Такий полководець є яскравим прикладом для сучасних українських офіцерів.

Джерела:

https://siver.com.ua/publ/4-1-0-54

Похід Сагайдачного на Москву