Українська військова історія багата великими перемогами. І як би окупанти не старалися впродовж століть стерти національну пам’ять українців, наш народ починає згадувати свої славетні сторінки. Серед них – і битва під Конотопом, коли українська армія була за крок від знищення московської держави.

У вересні 1658 року московський цар Алєксєй Михайлович видав грамоту, якою оголошувалося про початок воєнних дій проти Гетьманщини. Московія не змирилася з тим, що Виговський відмовився від союзницьких стосунків із нею й підписав Гадяцький договір з Польщею.

Вдатися до такого кроку гетьмана спонукали численні порушення царською стороною міждержавної угоди, укладеної в Москві за підсумками Переяславської ради: московити замість обіцяної військової підтримки козаків у боротьбі з поляками пішли з ними на сепаратне перемир’я, втручалися у внутрішні справи Гетьманщини, посилювали військову присутність на Лівобережжі, підбурювали антигетьманську опозицію до збройних виступів.

Кількість московського війська під командуванням князя Алєксєя Трубєцкого, що вторглося на територію України навесні 1659 року, оцінюється по-різному: одні джерела вказують на цифру в 150-200 тис., інші – 100 тис. вояків. Більшість сучасних істориків схиляється до думки, що армія Трубєцкого не могла перевищувати 50 тис. осіб.

Взяти штурмом Конотоп московити не змогли – місто відчайдушно обороняли 4,5 тис. козаків Ніжинського та Чернігівського полків на чолі з полковником Григорієм Гуляницьким, усі дієздатні городяни.

Облога тривала більше двох місяців, доки під Конотоп не прибули війська гетьмана Виговського та його союзники – кримські татари. Цікаво, що у складі козацької армії воювали сербські, молдавські та німецькі найманці. Напередодні генеральної битви до гетьмана приєдналися польські загони.

Загалом об’єднане козацько-татарське військо налічувало близько 50 тис. воїнів. Виходить, що сили супротивників кількісно були приблизно рівними, якщо не брати до уваги інших даних про неабияку перевагу московської армії.

Удавшись до обманного маневру, українці заманили практично всю кінноту ворога в пастку – до вузького яру, який одразу затопили, загативши річку та ще й на додачу зруйнувавши міст.

Вода безжально поглинула важкоозброєних вершників. Рештки в запеклому бою були знищені козаками й татарами: за деякими даними, свою смерть під Конотопом знайшли до 30 тис. московитів (в історичних джерелах трапляються й значніші цифри).

Кавалерійський воєвода Сємьон Пожарскій, що керував операцією, потрапив у полон до татар. За переказом літописця, він, принижений і зв’язаний, “вилаяв хана за московським звичаєм матом і плюнув йому межи очі”. За це татари відтяли Пожарскому голову й відіслали її з полоненим до табору Трубєцкого.

Знекровивши армію Трубєцкого, Виговський залишився в Україні, де в околицях Києва відновилися бойові дії. Татари ж відправилися у беш-баш тилами ворога, збираючи ясир. Ромодановський, Куракін та Трубєцкой просто не мали можливості зарадити цьому.

Конотопська битва – це одне з найрезонансніших військових протистоянь ІІ половини ХVII ст. Навіть згадка про цю битву, що відклалася в різних сегментах історичної памяті українців та росіян – від легенд і пісень до мемуарів і царських указів, – свідчила про її значущість як для сучасників, так і для близьких нащадків. Для молодої козацької держави вона була першою доволі масштабною і вельми успішною сутичкою з армією колишнього союзника й протектора – Московської держави, військова потуга якої, поза сумнівом, була гідним противником гетьманському війську. Для московської сторони поразка під Конотопом стала однією з найчорніших сторінок її військового мартирологу.

Ганьбу поразки перевершував біль утрат – чи не вперше від ординських часів війську московського царя було завдано такої шкоди в найбільш привілейованій і родовитій його частині – московській дворянській кінноті. Іван Виговський не мав у своєму розпорядженні якісної важкої кавалерії, тож перемога була тим більше вражаючою.

На підступах до Москви зчинилася паніка, поміщики кидали свої маєтності й разом із селянами тікали під захист міських мурів. Нашвидкуруч укріпляли оборонні вали, формувалися додаткові загони для захисту Москви на випадок облоги.

Страх і невпевненість московитів у своїх силах віщували найгірше; пішла чутка, що государ з родиною збирається втікати за Волгу.

Проте, продовжити успішний наступ українцям не вдалося – татари були вимушені повернутися у Крим, а в тилу знову розгорілися політичні інтриги. Проте, перемога під Конотопом стала однією з найславетніших сторінок української військової історії.

Джерела:

http://veterano.com.ua/korisni-materiali/istoriia/5037-konotopska-bitva

http://www.istpravda.com.ua/articles/2011/07/7/45098/